Статьи журнала


Війна і Sustainable Development



Павло Замотаєв, д.х.н., «ХГ Консалтинг»

У грудні минулого року було розпочато обговорення широко розпіареної теми стійкості (Sustainability) стосовно упаковки, відповідно до профілю журналу. Віддаючи належне напрацюванням, які можуть істотно зменшити обсяги відходів пакувальних матеріалів, підвищити ступінь їх переробки, не перешкоджаючи реалізації захисних та інших функціональних характеристик упаковки, сама спроба підлаштувати природний прогрес під купол новомодного вчення про Sustainable Development зі своїми сімнадцятьма заповідями та проповідниками викликає певний скепсис.

Світ має адаптуватися

Справа не тільки в тому, що світ стає все більш нестійким і неможливо заштовхати його в прокрустове ложе нескінченної кількості правил та обмежень задля благих намірів, винайдених міжнародною бюрократією і добре оплачуваними професорами. Достатньо ознайомитися з доповіддю ООН (The Sustainable Development Goals Report 2021), де повне фіаско з виконанням поставлених завдань пояснюють наслідками епідемії COVID-19. Цього і, можливо, наступного року все спишеться на агресію Росії в Україну.

Правда полягає в тому, що світ зіткнувся з наростаючими загрозами, і він повинен пристосовуватися, адаптуватися, можливо, за різними рецептами для різних країн, культур і народів, очевидно, з неминучими втратами, і усвідомивши не лише проблеми, а й їхні причини.

На жаль, експерти, які готують оцінки глобальних ризиків, що стоять перед людством, справляються з написанням красивих і наукоподібних прогнозів на сотню або й більше сторінок для міжнародних та урядових організацій, але не справляються ні з прогнозами, ні зі з’ясуванням причин катастроф. Чи вся справа лише у нестачі кваліфікації, знань, об’єктивної інформації? Очевидно, що ні. Тут і бажання слідувати певним трендам (раніше соціально орієнтованим, а нині – екологічним), і політкоректність, і замовчування помилок політиків та їхніх попередників.

Наростаюча нестабільність

Починаючи з 2005 р., напередодні чергового економічного форуму в Давосі (World Economic Forum) готується The Global Risks Report. У Таблиці 1 наведено дані оцінки, починаючи з 2012 р.

Поглянувши на неї, ми розуміємо, що ні епідемію, ні вторгнення Росії до України експерти передбачити не змогли. Пальма першості належить кліматичним змінам та екології. Таким чином, ні міжнародні організації, ні форуми економічних і політичних лідерів, ні квантовий комп’ютер, ні моделі з елементами ІІ, ні Римський клуб, ні Сіонські Мудреці, ні махатми з гімалайської Шамбали не здатні забезпечити нам впевненість у завтрашньому дні за допомогою мудрого плану, поради, передбачення. А одноманітний та лавиноподібний інформаційний потік перешкоджає усвідомленню факторів, які здатні навернути нас до пошуків дієвих шляхів виживання в ситуації наростаючої нестабільності (Unsustainability), війни, енергетичної кризи.

Нижче йтиметься не про упаковку, а про те, що торкнеться кожного з нас.

Ще до війни

Вторгнення в Україну відбулося в той час, коли світова економіка вже страждала від кількох інших факторів.

Багатоетапна глобальна пандемія, що виникала раз на століття, спричинила приблизно 25 млн смертей, збільшила світовий державний борг на 28% (до 256% ВВП), скоротила світовий ВВП на 3,3%, порушила логістичні ланцюги та спричинила швидко зростаючу інфляцію по всій земній кулі. Ланцюги поставок перебували під значним навантаженням, енергетичні ринки вже були щільними, а світові ціни на сировину зросли до десятирічних максимумів.

Війна впливає на наше життя та на засоби існування як на локальному, так і на глобальному рівні, та загрожує найбільш уразливим верствам населення, що може призвести до помітного зниження енергетичної та продовольчої безпеки.

Після російського вторгнення в Україну

Припинення роботи виробничих центрів в Україні та економічні санкції проти Росії спричинять шок у ланцюжку поставок тих матеріалів, де наші країни мали значну світову частку, а саме: чавуну (52%), напівфабрикату сталі (33%), паладію (48%), нікелю (17%), титану (16%), алюмінію (12%), міді (9%). Ці матеріали є важливою сировиною для чотирьох найважливіших технологій чистої енергії: наземних і морських вітрових турбін, сонячних панелей, електромобілів і акумуляторних батарей. Західний світ розраховує на них, щоб зменшити залежність від російської нафти та газу. Проте дефіцит, викликаний війною, пошкодить і без того напружений ланцюжок постачання матеріалів для відновлюваної енергетики, що вже підвищило терміни реалізації проектів вітрової та сонячної генерації за останній рік на 19% і 12%, відповідно.

Окрім того, деякі великі країни-виробники передових технологій не беруть участі в санкціях проти Росії, тому можуть зберегти доступ до поставок. Наприклад, Китай виробляє третину світових вітрових турбін, 70% світової сонячної фотоелектричної системи і 75% світових потужностей для виробництва літій-іонних акумуляторів. Це призведе до зменшення конкурентоздатності країн, які підтримують Україну.

Назад до вугілля

У Європі санкції проти Росії призведуть до збільшення короткострокових капітальних інвестицій на виробництво та споживання викопного палива, особливо за рахунок існуючих або нещодавно виведених з експлуатації активів. Крім того, імовірним є крок до диверсифікації джерел імпорту викопного палива в інтересах цінової та енергетичної безпеки, хоча відмова від російського газу потребуватиме часу для подолання логістичних перешкод, обмежень пропускної спроможності трубопроводів та розвитку терміналів для імпорту.

І, нарешті, цілком імовірним є зсув назад до більш дешевого, але більш емісійного палива, такого як вугілля, що вже спостерігається, наприклад, у Німеччині та Польщі. У США виробництво викопного палива також збільшується, щоб подолати зростання внутрішніх цін і підтримати диверсифікацію європейських поставок. Азія повернеться до вугілля найближчим часом. Для будівництва альтернативних трубопроводів для виходу на азіатський ринок Росії знадобиться час та інвестиції.

Війна поставила перед багатьма країнами нові внутрішні пріоритети, зокрема збільшення витрат на оборону, балансування наслідків зростання цін на енергоносії та на гуманітарну допомогу Україні. Це може негативно вплинути на компенсаційні механізми (для досягнення сталих цілей ООН), особливо щодо потоку капіталу з розвинених країн до країн, що розвиваються, що вже майже на 20% нижче запланованих $100 млрд щорічної допомоги з 2020 р.

Продовольча криза

Війна зруйнувала світову систему виробництва продуктів харчування. Україна, Росія та Білорусія виробляють приблизно третину світового експорту аміаку та калію, найважливіших інгредієнтів у добривах. Глобальна нестача добрив гарантовано зашкодить сільгоспвиробництву.

Україна та Росія є житницею для великої частини світу, забезпечуючи близько 30% світового експорту пшениці та ячменю, 65% соняшникової олії та 15% кукурудзи. Незабаром після вторгнення ціни на добрива та деякі продовольчі товари зросли на 20-50%. Ті країни, які залежать від імпорту з України, зосереджені в Центральній та Західній Азії, а також на Близькому Сході та Північній Африці. Це, наприклад, Сирія та Ємен, які вже борються з давньою кризою біженців і проблемами з продовольчою безпекою. Але всі країни-імпортери будуть вражені, якщо вони не мають довгострокових контрактів із фіксованою ціною з постачальниками. За останніми підрахунками ООН, 30-40% осіннього врожаю 2022 р. в Україні під загрозою, оскільки фермери не змогли засіяти відповідні площі.

З іншого боку, створено небезпечний прецедент, коли країна агресор вивозить і продає награбоване зерно і продукти, а міжнародні організації готові закрити на це очі задля запобігання голоду в регіонах, де населення, яке швидко росте, не в змозі себе прогодувати.

Трансформація логістики та принципів постачання

Ще до вторгнення менеджери ланцюга поставок стикалися з однією проблемою за іншою – торгівельною напругою, локдаунами, пов’язаними з COVID-19, закриттям Суецького каналу. Їм довелося перемістити увагу з оптимізації доставки «точно вчасно» на постачання «про всяк випадок».

Війна в Україні та наступні санкції дають покупцям ще більше підстав перевірити свої можливості постачання, запровадити «подвійне чи потрійне джерело» та збільшити запаси. Російський експорт становить близько 2% від $19 трлн у річній світовій торгівлі, але має набагато більшу частку у деяких ключових товарах – окремих металах, як згадувалося раніше, викопному паливі, жирах і оліях, зернових, деревині та деяких інших. Пошук нових джерел сировини буде особливо складним для галузей, постачання яких на даний момент зосереджено через об’єктивні (трубопроводи та ін.) або суб’єктивні (корупція, особисті чи політичні уподобання) причини.

У сфері пакувальних матеріалів

Війна підкреслила недалекоглядність і деяких вітчизняних виробників пакувальних матеріалів, які останнім часом, женучись за прибутками, поверталися за сировиною на російський ринок. Наприклад, якщо виробники гнучкого пакування після 2014 р. зменшили постачання з Росії тонкої двоосноорієнтованної ПЄТ плівки для ламінатів майже до нуля у 2018-2019 рр., то в 2020 р. вони її завезли з ТОВ «Флекс Філмс Рус» вже 930 т, а в 2021 р. – 2100 т, а це майже чверть усього ринку.

Вторгнення в Україну спричиняє зупинку розробки глобальних стандартів, обмеження контент-сервісів та обміну інформацією. Нові обмеження на фінанси та деякі технології, а також вихід з Росії багатьох провідних транснаціональних компаній означають, що Росія по суті була виключена зі значної частини світового високотехнологічного ланцюга створення вартості.

Близько 80% західних технологічних компаній і до 30% великих технологічних підприємств з інших частин світу вийшли з Росії або обмежили свою діяльність. Із 30 виробників споживчих товарів і послуг, що входили до списку Fortune 500 зі штаб-квартирами в США, Великобританії чи Європі, і які були присутні в Росії до війни, 25 скоротили або припинили свої російські операції. А ще 18 із 22 компаній у сфері охорони здоров’я та фармації.

Статистики щодо упаковки немає.  Але ситуація інша. Деякі підприємства залишають країну агресора (наприклад, Stora Enso), але більшість продовжує підтримувати російський бюджет (як от Amcore, Huski, Kloeckner Pentaplast, Mondy, Sealed Air та ін.). Розуміємо, що це велика втрата інвестицій для тих, хто йде. Але чи зможуть ті, хто залишаються, компенсувати іміджеві втрати балачками про net-zero, sustainability та іншим грінвошінгом?

Ризики фінансової системи та кіберзагроза

Європейські банки мають близько $75 млрд під ризиком активів у Росії, що еквівалентно приблизно 6-7% їхньої ринкової капіталізації до вторгнення. У глобальному масштабі фінансові установи мають високу капіталізацію та принципово готові поглинати збитки. Однак війна посилює такі ризики фінансової системи як:

інфляційна рецесія;

  • розширені запозичення країнами з ринками, що розвиваються, часто номіновані в доларах;
  • куля, що здувається в секторі нерухомості Китаю;
  • блокування в платіжній системі;
  • зростання ризику дефолту.

Це загрожує цінам на активи, що створює великі проблеми для фінансової системи. Найбільшим ризиком є рецесія, яка супроводжується інфляцією, або стагфляція. З рецесією приходять кредитні втрати. Банки вже вимушені підвищити долю своїх резервів і підвищити кредитні ставки. Зрозуміло, що частково фінансові проблеми, пов’язані з війною, можливо було б вирішити за рахунок заморожених коштів агресора. Але на шляху може стати консервативна судова система, шляхи впливу на яку відомі і російським багатіям та ФСБ. 

24 лютого інтернет-сервіс ViaSat був перерваний по всій Європі на кілька годин, що вплинуло на 30 тис. клієнтів, включно з українськими військовими. Відтоді українські енергосистеми та телекомунікаційні мережі на кілька годин були вимкнені, а інші українські державні організації були зламані. Деякі атаки можуть мати побічні ефекти далеко за межі їх початкових цілей, оскільки злочинне програмне забезпечення поширюється. Поки триває війна, можна очікувати, що кіберзагроза посилюватиметься.

Зміна пріоритетів

Агресія Росії наочно продемонструвала нездатність сучасного політичного істеблішменту, економічних лідерів та експертів, що їх обслуговують, оцінювати реальні ризики, що стоять перед людством. Концентруючи ядерний потенціал СРСР у руках Росії, вони проігнорували її імперське минуле, татаро-монгольський генетичний код, носієм якого є більшість населення цієї країни, а не окремі лідери. Росія вже багато століть прагнула поневолити сусідів, повернути чужі території «в рідну гавань».

Країни-представники західної цивілізації незадовільно впоралися з епідемією COVID-19,  у відповідь на екологічні небезпеки вони поспішають вжити жорстких заходів та обмежень, Carbon Tax, Plastic Tax, що знижують їхню конкурентоспроможність, посилюють проблеми в енергетичному секторі та соціальну напруженість. Але більшість із них змогла об’єднатися перед імперською загрозою. Сподіваємося, що це початок повороту до більш тверезого осмислення реалій.

Можна скільки завгодно призначати викопне паливо, полімери, полімерну упаковку цапами-відбувайлами. Але вважати, що мільйони тон полімерних відходів – це загроза і її треба усунути, а мільйони тон снарядів, десятки тисяч ракет, тисячі ядерних боєголовок – це те, з чим можна далі жити стабільно та щасливо – це помилка. І, на жаль, ми серед її жертв.