Повномасштабна військова агресія ворога на території України спричинила негативні процеси, що відбиваються на загальних тенденціях роботи підприємств хлібопекарської галузі, зокрема у виробництві та реалізації продукції. Та попри всі труднощі оператори цього сегменту знаходять в собі сили, щоб боротися й рухатися вперед. Про стан справ у галузі в інтерв’ю нашому виданню розповів президент Всеукраїнської асоціації пекарів (ВАП) Олександр Тараненко.
Які зміни відбулися в хлібопекарській галузі за останній рік?
О. Т.: Я зазирнув би трохи далі. Бо ще суттєвіші зміни, звісно ж, відбулися в галузі в порівнянні з 2021 р. Мова насамперед про зміну обсягу ринку. За даними ООН, 6,3 млн українських громадян як біженці наразі проживають за межами України. Звичайно, така ситуація впливає на обсяг внутрішнього ринку, на обсяги реалізації та, відповідно, виробництва продукції. У минулому році ринок просів на понад 20%, порівняно з 2021 р. Якщо співставити 2024 і 2023 рр., то ситуація не покращилася.
До цих негативних тенденцій додалися ще й проблеми із сировиною. Якщо проаналізувати показники за останні кілька років, то побачимо, що структура врожаю пшениці змінюється на гірше, на жаль. Якщо в 2020 р. продовольчої пшениці в урожаї було 57%, то в 2024 р. продовольчої пшениці зібрано близько 27%, за даними SGS Ukraine. Пшениці 1-го класу у нас практично немає, 2-го – менше 10%, а решта – це 3-й клас, який далеко не завжди продовольчий, бо це зерно з клейковиною від 18 до 23, а з такої пшениці не можна зробити якісне борошно.
Якщо ми простежимо динаміку за останні роки, то висновок такий: продовольчого зерна ми щороку забираємо набагато менше. Й експорт його не обмежується. Саме якісне зерно експортується насамперед. Відповідно, виникає дефіцит.
Позаминулого року теж був неврожай продовольчої пшениці, тож у травні-червні 2024 р. її катастрофічно не вистачало. Ціна злетіла і не просіла досі. І навіть збільшується надалі. Якщо восени 2023 р. ціна 2-го класу була в районі 5,6-5,8 тис. грн/т, то наразі його вартість складає близько 11 тис. грн/т. Фактично ціна зросла вдвічі. Відповідно, подорожчало вдвічі борошно, бо у структурі собівартості борошна зерно – це 85-90%. І решта складових, звісно, теж дорожчають, наприклад, електроенергія. Якщо вдвічі подорожчало зерно, автоматично вдвічі подорожчає борошно: восени минулого року ми бачили ціну борошна 8-8,5 тис. грн/т, а нині – понад 15 тис. грн/т. За прогнозами, ближче до весни вона буде 17-18 тис. грн/т.
Окрім того, подорожчали паковання, логістика, ми змушені збільшувати зарплату через відтік кадрів. При цьому національні торгівельні мережі категорично проти підвищення цін на нашу продукцію. Часом процес узгодження підвищення ціни затягується на 3-4 місяці, а наші витрати в цей час зростають.
ВАП на початку листопада 2024 р. почала порушувати питання з мережами та з Асоціацією ритейлерів і на рівні Мінекономіки та Міністерства аграрної політики було проведено кілька нарад із приводу того, щоб пекарям не стримували ціни, бо альтернатива підвищення ціни лише одна – відсутність хліба.
Хочу сказати, що в нашій галузі не може бути економічно необґрунтованого підвищення ціни, бо конкуренція є дуже високою. В Україні понад 3 тис. офіційно зареєстрованих виробників хліба. І говорити про те, що 3 тис. операторів вступлять у змову і всі разом підвищуватимуть ціни і триматимуть ринок, – це утопія. Як тільки хтось захоче мати рентабельність, наприклад, 30%, завжди знайдеться той, кому достатньо буде 10% і він просто відбере ринок у того, хто вирішить підняти ціни необґрунтовано.
Згідно з офіційними даними, за останній рік хліб подорожчав на 17-18%, а з початку військових дій – близько на 40%. При цьому багато інших продуктів уже переступили позначку в 100%.
Ви згадали про наради, які проводяться, зокрема, за участю Кабміну. А яка взагалі роль держави у підтримці галузі?
О. Т.: Ситуація дуже неоднозначна. З одного боку, нас чують. Не можу сказати, що нас не розуміють, не сприймають, але держава також значною мірою обмежена у своїх можливостях. У ситуації, яку я описував, коли мережі не погоджуються ухвалити підвищення цін, що може зробити держава?
Зростання цін на хліб напряму залежить від вартості борошна, яка, у свою чергу, багато в чому диктується тим, що у нас практично необмежений експорт борошна та зерна. А квоти держава може встановлювати. Чи є якісь дії в цьому напрямку?
О. Т.: Ще в серпні 2024 р., коли стали відомі попередні підсумки збирання врожаю пшениці, ми звернулися до органів влади. Обговорювався меморандум щодо кількості зерна, що передбачається на експорт. Позиція ВАП і Спілки борошномелів України була єдиною – обмеження експорту зерна на рівні 15 млн т. Зрештою, затвердили цифру 16,2 млн т. ВАП відмовилася підписувати цей меморандум.
Була пропозиція повернутися до створення резервів. Ми ж добре пам’ятаємо Аграрний фонд. Так, там було багато чорних плям, на кшталт неприємної історії з мишами, які з’їдали мільйони тон зерна. Але насправді це ж не говорить про неефективність цієї моделі. Це свідчить про неефективність системи контролю. А сама модель була дуже ефективною.
А зараз, що відбувається? Якщо у когось є залишки зерна 2-го класу, то, спостерігаючи тенденцію до підвищення ціни, люди за можливості притримують це зерно, бо навіщо сьогодні продавати по 10 тис. грн/т, якщо завтра можна реалізувати по 11 тис. грн/т, наприклад. Відповідно ринок такий перегрітий, такий спекулятивний навіть, я би сказав.
Принципова позиція Міністерства агрополітики така, що державні запаси не створюватимуться через зловживання. Якщо так, то давайте створимо резерви в приватних руках. Адже є зараз великі підприємства з великими масштабами зберігання та переробки. Давайте з ними підпишемо контракти та забезпечимо запаси через них. Це дасть можливість дійсно ринок контролювати та регулювати, у хорошому розумінні слова. Не просто закручувати гайки, а регулювати. Таким чином, ми, по-перше, можемо усунути лихоманку на ринку зерна, а по-друге, ми автоматично стримаємо ціни на хліб.
Аргументують також тим, що в бюджеті немає грошей. Але при моделі створення резервів бюджет може отримати більш, ніж із нього витратять. Адже в сезон ціна зерна завжди нижча і ніщо не заважає закласти його в сезон збирання за мінімальною ціною, а через три-чотири місяці продати з певною націнкою та повернути гроші до бюджету. Тобто йдеться про відволікання на кілька місяців грошей з бюджету та повернення їх із певним прибутком. Ця схема не просто має право на життя, вона, на мою думку, має існувати.
Яка ситуація з експортом хлібобулочних і борошняних кондитерських виробів?
О. Т.: У цьому напрямку дуже багато підприємств працюють насамперед тому, що їм потрібно завантажити потужності, які простоюють через відплив споживачів з України. Водночас ми розуміємо, що базові сорти хліба неможливо експортувати через короткий термін їхньої реалізації. Якщо цей термін складає 36 чи 48 годин, то куди ми можемо експортувати? Навіть якщо термін 7 днів, то все одно це не варіант, тому що логістика «з’їсть» більшу частину цього часу.
Саме тому найактивніше розвиваються два сегменти. Перший – це хлібобулочні вироби більш класичні, але зі збільшеним терміном реалізації. Для цього зараз дуже багато виробників працюють над удосконаленням технологій продовження термінів придатності (хоча б до 30 днів), як за рахунок рецептур, так і за рахунок упаковки.
Друга група – це продукція, ближча до кондитерських борошняних виробів, – різноманітні сухарики, сушки, печиво тощо.
Перспективним сегментом, на мою думку, є заморожені хлібобулочні вироби, тому що термін їх реалізації – до одного року.
Обмежує український експорт насамперед подорожчання логістики. Транспортні витрати на тонну хлібобулочних виробів дуже високі. І це робить неконкурентоспроможною нашу продукцію на ринках, які досить віддалені від нашої країни. Різке зростання витрат теж збільшує собівартість і, відповідно, підвищує конкуренцію та знижує наші можливості на ринку.
Як змінилася частка експорту в кількісному вираженні?
О. Т.: Не дуже змінилася. Поясню чому. Знижують частку експорту, по-перше, складнощі логістичні. По-друге, низка підприємств-експортерів перебувала на Сході України, і вони зруйновані внаслідок воєнних дій або перебувають в окупації. А ці потужності могли б використовуватись для того, щоб виготовляти продукцію на експорт.
Крім того, кадровий голод позначається на виробниках.
А позитивно впливає на експорт те, що є певний інтерес до українських товарів.
Окрім того, є дуже активне прагнення серед виробників, оснастити свої підприємства новим обладнанням і технологіями, які дадуть змогу експортувати всю продукцію.
Як галузь розвиває відносини з Міністерством оборони?
О. Т.: Я не знаю, внаслідок чого, але простежується така тенденція, що органи, які займаються закупівлями для військових, чомусь не люблять працювати безпосередньо з виробниками. Аргументують це тим, що вони не можуть адмініструвати закупівлі всіх видів продовольства у виробників, тому що це складний процес, для здійснення якого не вистачає людей. Тому закупки здійснюються у тих постачальників, які можуть запропонувати широкий перелік товарів: крупи, м’ясо, молоко, хліб і т.д. На мою думку, така позиція не витримує жодної критики.
У нас на підприємствах є відділи постачання. У кожному з них працює три-чотири особи. Ми ж теж можемо дати оголошення, наприклад, що ми хочемо купити у когось одного все відразу: борошно, олію, цукор, сіль, яйця тощо. І знайдуться фірми, які нам це поставлять. Але ми купуємо всі складові окремо. Чому? Тому що так дешевше. Ось і все.
А коли держава купує все в одного постачальника, але, умовно, на 30% дорожче, то, може, за ці 30% можна було б утримувати чотири таких штати, які були б необхідні для адміністрування цього процесу. Але це не робиться.
Минулого року ми почали добиватися прямих постачань. Навесні нам пішли назустріч. Але відбили бажання, мабуть, назавжди. Раз на тиждень ми мали підготувати акт звірки всіх накладних, направити його військовим для підтвердження і вже з цим актом йти до Державного оператора тилу, який згідно з актом звірки виплачує гроші. Але якщо з 1 тис. накладних не вистачатиме хоч однієї, то оплати не буде зовсім. Коли ми це зрозуміли, перша думка була: «Не платять – не постачатимемо». Але ми не можемо так вчинити, бо штрафні санкції неймовірні.
Тому дуже багато питань до системи забезпечення, зокрема хлібом, військових підрозділів.
Які завдання будуть для ВАП пріоритетними наступного року?
О. Т.: Одна із нагальних проблем для операторів галузі – це бронювання співробітників. Щоб підприємство було визнано критично важливим і мало змогу бронювати співробітників, середня зарплата там має бути щонайменше 20 тис. грн. На жаль, у хлібопекарській промисловості далеко не всі заводи мають такий рівень заробітної плати.
Були ініціатори того, щоб домагатися зниження цього показника до 15 або 18 тис. грн. Я проти цього. Тому що вважаю, що працівники хлібопекарських підприємств гідні зарплати в 20 тис. грн. Це начебто й велика цифра, але насправді, якщо людині нарахують 20 тис. грн зарплатню, то вона отримає близько 16 тис. грн.
Я за те, щоби підприємства підвищували оплату праці до 20 тис. грн, але з відповідним підвищенням ціни на хліб.
Якщо ми не забронюємо співробітників, то розійдуться не лише водії, а й технічний персонал, слюсарі, наладчики, електрики тощо. Хтось сам піде, а когось заберуть до армії, і на цьому все закінчиться. Тому бронювання – це обов’язкова умова для існування підприємства.
За останні роки сталою є тенденція до зменшення обсягу реалізації базових хлібів. Їхня частка постійно зменшується і росте частка дорожчих, високомаржинальних і високорецептурних сортів. Це ще один доказ того, що це утопія, що людям потрібен дешевий хліб. Так, комусь він потрібний. Але якщо ми говоримо про ринок загалом, то саме дешеві хліби просідають, а дорожчі стають все більш популярними.
З оптимістичного хочу сказати, що майбутнє я бачу в хлібі, адже при всіх проблемах хліб усе-таки – це той продукт, від якого відмовляться, напевно, в останню чергу. Тому ми бачимо певні перспективи. Нам треба просто пережити цей критичний період.
Лілія Кравченко,
Геннадій Кокін
