Интервью


«Колись наш бізнес здавався мені можливістю для самореалізації, а нині – це просто життєва необхідність»



 

У 2013 р. Андрій та Наталія Коваль створили у Харківській області на місці напівзруйнованого тваринницького комплексу фермерське господарство «Юпітер» (ТМ «Пані Юпітер»). Цей бізнес став для їхньої сім’ї відповіддю на питання, де знайти якісні молочні продукти. До початку війни тут жило понад 600 корів та телят, вироблялося молоко «екстра» гатунку і перероблялося. В інтерв’ю нашому виданню Наталія розповіла, з якими труднощами довелося зіткнутися господарству та як змінився його робочий ритм після 24 лютого.

- Як для вас і вашої родини почалася війна?

- Наталія Коваль: Незадовго до війни, мабуть, усім траплялася інформація про тривожні валізки, про найнеобхідніші речі, які слід узяти з собою в разі екстрених ситуацій. Проте, напевно, як і більшість українців ми не вірили, що щось подібне може статися. Але у четвер, 24 лютого, нас розбудив звук вибухів о 5:30 ранку, ми побачили на горизонті дим. Почалася війна.

- Чому вирішили залишитися, не перебралися у безпечніше місце?

- Н.К.: Наше фермерське господарство знаходиться приблизно за 40 км від нашого місця проживання в Харкові, тому більшу частину часу ми жили на фермі. Зазвичай по середах і неділях я їздила до міста, щоб навідати своїх синів-студентів та придбати товари для ферми. 24 лютого Андрій, який у січні звільнився з основного на той час місця роботи і почав більше уваги приділяти нашому бізнесу, перебував на фермі. Я також мала туди приїхати, але склалося інакше. Ми вирішили, що мені краще залишитися в Харкові й займатися справами звідти. Тож тепер чоловік безпосередньо керує фермою і приймає рішення. В селі немає інтернету, стабільного мобільного зв’язку та електропостачання, але ми щодня спілкуємося і я намагаюся  підтримувати його принаймні порадами.

- Чим і як зараз живе фермерське господарство?

- Н.К.: Раніше ми виробляли молоко «екстра» гатунку і продавали його молочним заводам. У 2015 р. відкрили власний цех із переробки молока і виготовляли певний асортимент молочної продукції, яку реалізовували в нашому регіоні. 24 лютого молокозаводи у нас не забрали молоко, оскільки міст до ферми розбомбили. Довелося вилити молоко, бо танки з охолодженим молоком були вже повні, а корів треба було доїти. Зрештою ми вирішили роздавати молоко місцевому населенню безкоштовно. У 2021 р. наше господарство отримало грант USAID AGRO на розширення виробництва сиру та кондитерських виробів. Ми підготували будівлю, зробили ремонт, отримали обладнання і прийняли на роботу шеф-кухаря. У грудні почали тестувати обладнання, розробили рецептури та документацію. Планували зосередитися саме на кондитерській продукції, а також виготовляли вареники. Проте, коли почалася війна, наше село опинилася практично в ізоляції. Міст, який з’єднував нас із Харковом, зруйнований. Ще один міст за 30 км від дамби нині перебуває під контролем окупантів. Допоки там не було російських військових, нам вдалося доставити в село соду і крейду для корів. Згодом ми доправили й ветеринарні препарати, але робити це доводилося, переходячи замерзлу річку просто по кризі. Оскільки міст зруйновано, села по той бік водосховища залишилися без хліба, бо раніше його доставляли саме з Харкова. Тож наше нове обладнання стало в нагоді. Потужності невеликі, але й тих 250 буханок хліба, які виготовляються щоденно, вистачає для жителів Хотімлі. Іноді по хліб приїжджають навіть із сусідніх сіл.

- Де берете інгредієнти для випічки хліба?

- Н.К.: Незважаючи на те, що не мали багато практики на новому обладнанні, працівники господарства навчилися випікати хліб.

У нас був невеликий запас борошна та дріжджів, але він закінчився буквально на другий день війни. На щастя, в нашій місцевості ще є фермери, які вирощують зернові. На складі у них була пшениця, яку планували посіяти навесні, якщо будуть погані сходи озимої. Цю пшеницю нині мелють на борошно сусіди-фермери на старому млині, котрий не працював багато років. Ось так ми отримуємо борошно. Хоча зараз вартість його почала зростати. Невелику кількість борошна ми виготовляємо на нашій комбікормовій установці: перемелюємо зерно і пересіваємо, великі частинки додаємо до комбікорму для тварин, а з дрібної фракції печемо хліб. Коли немає пшениці, то перемелюємо навіть кукурудзу, яка також призначалася для корів. Із такого борошна хліб виходить не дуже вдалий, але це краще, ніж нічого. Адже деякі села вже тривалий час узагалі не бачили хліба. Дріжджі наші співробітниці самі почали вирощувати із тих невеликих запасів, які ми мали, бо купити було ніде. Ось такими непростими зусиллями виготовляється у нас на фермі хліб.

- Але як надовго вистачить ваших запасів?

- Н.К.: На фермі є достатньо сіна та силосу, щоб прогодувати корів цілий рік, але ми хвилюємося про інші припаси та про те, як бути з посівною.

Наразі довелося зменшити кількість комбікорму в раціоні корів. Тварини майже повністю живуть на силосі та сіні. За рахунок зміни раціону корів виробництво молока скоротилося в два рази. До того ж, майже місяць ми не отримували жодного прибутку, адже роздавали молоко населенню безкоштовно. Зараз ми вирішили продавати молоко принаймні за мінімальною ціною: 5 грн. для оптових покупців і 10 грн. у роздріб. Також повернулися до виготовлення масла і сиру. При цьому 300 л молока на день, а також хліб, ми все ж таки роздаємо через старосту нашої ОТГ найбільш незахищеним категоріям населення.

- Що б ви сказали чи порадили невеликим підприємцям, як ви?

- Н.К.: Хочу наголосити, що ідея, яку ми просували ще до війни, тепер виявилася рятівною. Ми виступали і виступаємо за те, щоб в Україні було якомога більше невеликих локальних виробників. Якби в багатьох селах були свої пекарні чи невеликі переробні потужності, то нинішні події було б набагато легше пережити. Хоча б тому, що не довелося б настільки залежати від логістики. Колись наш бізнес здавався мені можливістю для самореалізації, а нині – це просто життєва необхідність. Ми стали більш згуртованими, знайшли спільну мову з односельцями і це рятує нашу громаду в умовах ізоляції. Село, де знаходиться наше фермерське господарство, нині – майже як космічний корабель, де немає психоаналітика і кожному доводиться самостійно опановувати свої емоції. Противник, позбавляючи будь-якої можливості доставити населенню принаймні найнеобхідніше, розраховує загнати людей у глухий кут і змусити звернутися по допомогу до росії. Незважаючи на постійний страх і непередбачуваність ситуації, ми налаштовані продовжувати свій бізнес. Хоч як це непросто. І сподіваємося, що перемога України вже близько.

Поки готувався матеріал, під час бойових дій було пошкоджено високовольтну лінію електропостачання. Унаслідок цього ферма залишилася без світла, а отже можливості доїти, напувати та годувати корів. Господарство має дизель-генератор, але запаси дизеля вже закінчувалися. Оскільки електрики немає на великій території, то не працюють і вишки мобільного зв’язку та інтернету. Тому зараз немає жодної можливості дізнатися, що там відбувається.